Благодійні події існують давно. А ось рекорд за кількістю варіантів збору коштів точно належить українцям. Донати, аукціони, концерти, послуги, івенти… список величезний. Минуло вже 277 днів війни, а українці не втомлюються об’єднуватись, донатити, віддавати останнє. Нас єднає не лють до ворога, а любов до країни. Не бажання вижити, а мрія щасливо жити у вільній країні. Нас єднає прагнення до перемоги. Воно сильніше за перше кохання, солодше за херсонський кавун, приваблює більше ніж ковток холодненького напою на пляжі в Алушті. Проте здобути її важче ніж вугілля у донецьких шахтах. Перемогти неможливо самотужки – потрібен внесок кожного українця. Благодійні футбольні матчі – лише один із варіантів збору коштів на потреби ЗСУ. Але це яскравий приклад того, що люди різних сфер діяльності готові єднатись, зустрічатись та працювати заради великої мети – допомога нашим військовим.
Зірковий матч в Ужгороді, який відбувся 27 листопада, далеко не перший в Україні у поточному році. Подібні заходи проходили в Минаї, Львові, Вінниці, Одесі. Він не перший. Але особливий. Чому? Все ж просто. Він підтвердив, що навіть на 277-й день війни українці готові приклади усі свої зусилля для підтримки наших героїв – всіх тих хлопців та дівчат, які не читають цю статтю… Замість смартфонів в руках у них гвинтівки, снаряди, аптечки… Вони не дивились матчі в Минаї, Львові, Вінниці, Одесі та Ужгороді. Їм байдуже на ЧС в Катарі. Але їм важливо відчувати нашу підтримку. Знати, що вони не сам на сам з ворогом. Розуміти, що їх щоденна праця не даремна. Її цінують і кожен день моляться за них: на стадіонах, в церквах, домівках без опалення та світла, громадському транспорті, на роботі та в інституті.
Навіщо тоді проводити ці матчі у час коли існують «банки»? Щоб підняти настрій вам. Відволікти від страшних новин, подарувати яскраві емоції дітям, зустрітись з тими військовими, які отримали шанс на відпустку, вклонитись дружинам та дітям тих героїв, які “не вмирають”. Але, на жаль, додому вже не повернуться. Це змога крикнути нехай не на весь світ, можливо й не на всю Україну, а хоча б на її невеличку частину: «МИ ВІРИМО І ЧЕКАЄМО ПЕРЕМОГУ. МИ НЕ СТОЇМО ОСТОРОНЬ. БОРЕМОСЬ РАЗОМ».
«Футбол заради перемоги» в Ужгороді – свято футболу, життя, емоцій, дружби та реальний внесок у підтримку нашої армії. Гроші з проданих квитків, донати під час трансляції, кошти з аукціонів, виручка з ярмарку – все це до останньої копійки піде на потреби ЗСУ. Будуть закуплені автівки, тепловізори, бронежилети, каски. Все те, чого так потребують наші військові.
Закарпатська військова адміністрація, громадська організація «Ліга Життя», футбольний клуб «Минай», УАФ, легенди футболу, зірки шоубізнесу, вболівальники та команда організаторів створили в Ужгороді чергове диво. Стали ще однією крижинкою у слові «НЕЗЛАМНІСТЬ» українців. Нас неможливо знищити, перемогти чи зламати. Ми продовжуємо радіти життю попри те, що лунають сирени, попри те, що живемо в арендованих квартирах, тому що вдома небезпечно, час від часу вечорами доводиться навпомацки рухатись квартирою, тепло одягатись на ніч та навіть готувати собі їжу на вогнищі. Ми живемо і підтримуємо військових, щоб хоча б на крихту облегшити їм життя та зміцнити їх спротив.
27 листопада на ужгородському «Авангарді» футболісти та тренери, актори та співаки, блогери та ведучі подарували закарпатцям свято. Коли бачиш як дитина радіє фотографії з KilimMen, просить автограф у Євгена Селезньова, шаріється від обіймів з Катериною Нікітіною, або завмирає від розуміння, що поряд стоять ті самі Олександр Шовковський та Владислав Ващук, вже розумієш, що став частиною чогось надзвичайного. Гості благодійного матчу раділи голам, сміялись з жартів ведучого, смакували куліш і робили внески у загальний збір. А телеглядачі стали свідками унікального випадку, коли матч коментують самі учасники – Василь Вірастюк, Степан Казанін, Nik Golev, Володимир Шумко, Станіслав Медведенко, Dashkova Polina по черзі підіймались в коментаторську, щоб поділитись враженнями від цієї події. Було ж цікаво?
Футбольний ігровий рік в Україні скінчився. Далі – зима та перерва на ігри. Але весною ми обов’язково повернемось на стадіони. Перемога дійсно близько, але на неї ще потрібно всім попрацювати. Трішки. І тоді одного дня у всіх деокупованих містах замайорить прапор України. А такі благодійні матчі будуть проводитись у Херсоні, Києві, Краматорську, Запоріжжі, Криму та Донецьку. І привід вже буде зовсім інший – виключно святковий!
Переможемо разом. Слава Україні!
Автор Олександр КОСТЮК