Захисник «Минаю» Валерій Рогозинський розповів про перебіг зборів та перші два спаринги проти «Спартака» (0:0) та «Бухари» (2:1).
«Тренуємось, готуємось. Виконуємо великий обсяг роботи, закладаємо фундамент, як то заведено казати. Хоча, це ж правда. Скажу, що у гарному настрої проходять тренування – на повному ходу готуємось до відновлення чемпіонату».
– Перший тиждень зборів найважчий?
– Збори взагалі легкими не бувають. Можливо, під кінець обороти трохи зменшуються. А так у перші тижні дійсно навантаження серйозно. Повторюсь, потрібно закласти фундамент, щоб вдало увійти у матчі внутрішнього чемпіонату.
– Дмитро Нємчанінов передбачав, що перший матч на зборах завжди більш емоційний. Так воно і було?
– Так, звичайно. Всі хотіли перемогти. Ми давно не грали й прагли продемонструвати, що ми можемо демонструвати рівень гри у чемпіонаті, виконувати настанови тренерського штабу, досягати необхідного результату. На жаль, не все вдалось. Десь і не дослухались до тренерів, не змогли перемогти. Частково тому, що були під навантаженням, ноги не такі свіжі. Але я вважаю, що нам вдасться це виправити. Попереду ще два тижні підготовки перед поверненням в Україну.
– Частково вже вдалось реабілітуватись – обіграли «Бухару».
– Можна і так сказати. Нам дійсно вдалось досягти потрібно результату – перемогти. На жаль, не так зіграли, як від нас вимагав тренерський штаб. Але перемогу все ж одержали. Не все вдалось перенести на гру, що відпрацьовували на тренуваннях.
– Напевно, слідкуєш за тим, що коїться в Україні. Останні дні русня нищила Краматорськ та вбивала його мешканців…
– Так, читаю новини щодня. Це всі хлопці роблять. Всі хвилюються за близьких, за військових, за Україну. Це наш дім – інакше ніяк.
– Тобі не здається, що ми немов у паралельній реальності знаходимось тут у Туреччині?
– Згоден з тобою. Тут все тихо, спокійно. Дикувато якось, коли розумієш, що в Україні війна, обстріли щодня, гинуть цивільні. Важко у цьому плані. Але я вірю, що перемога буде за нами. У нас найсильніша армія у світі. Ми віримо у військових, підтримуємо як можемо. Вдячні їм за все, що вони роблять. Де б ми були без них?
